Верховний Суд України висловив правову позицію про захист права на інформацію

Правова позиція Верховного Суду України:

Постановою у справі №6-1231цс17 від 16.08.2017р., правовим висновком якої є:

статтею 34 Конституції України встановлено, що кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб - на свій вибір. Здійснення цих прав може бути обмежене законом в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров'я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя.

Згідно з частиною першою статті 1 ЦК України цивільним законодавством регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини).

За змістом статті 9 ЦК України положення цього Кодексу застосовуються до врегулювання відносин, які виникають у сферах використання природних ресурсів та охорони довкілля, а також до трудових та сімейних відносин, якщо вони не врегульовані іншими актами законодавства.

Положеннями Книги другої Цивільного кодексу України передбачено особисті немайнові права фізичної особи, яких вона не може бути позбавлена, зокрема статтею 302 ЦК України встановлено, що фізична особа має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 268 ЦК України позовна давність не поширюється на вимогу, що випливає із порушення особистих немайнових прав, крім випадків, встановлених законом.

Ураховуючи зазначене, саме Цивільним кодексом України врегульовано особисте немайнове право особи на інформацію, що також включає в себе право на отримання інформації колишнього працівника щодо істотних умов його праці, тому при вирішенні питання щодо строку позовної давності в таких судових спорах застосуванню підлягають положення саме Цивільного кодексу України, пунктом 1 частини першої статті 268 якого передбачено, що позовна давність на вимогу, що випливає із порушення особистих немайнових прав не поширюється.